Документальний фільм «Дотик» не залишив байдужими глядачів

164

Вчора, в олександрійській галереї VashArt, що на вул.Чижевського,8,  за повного аншлагу відбувся показ документального кінофільму «Дотик». Це чергова, вже четверта демонстрація кіно у рамках заходу “Кіноклуб Docudays UA: Канікули з користю”, який працює на Олександрійщині завдяки проекту «Підвищення спроможності НДО Центральної і Східної України», адміністрованому Центром підтримки громадських і культурних ініціатив “Тамариск” за фінансової підтримки Національного Фонду Демократії.

Ось що сказала «Голосу громади» менеджер розвитку галереї, представник ГО «Спілка митців Олександрійщини» (а саме ця організація отримала грант від громадського центру «Тамариск» на реалізацію проекту) Анна Орловська перед початком перегляду: «Оскільки захід проходить під девізом «Канікули з користю», фільм розрахований на підліткову аудиторію і ми хочемо, щоб під час канікул молоді люди мали змогу подивитися інтелектуальне кіно, а наша кінцева мета – допомогти їм сформувати правильні уявлення про духовні і сімейні цінності. Відразу слід зазначити, що ця короткометражна стрічка тривалістю 20 хвилин є непростою для сприйняття і потребує уваги і зосередженості думки. Ми розраховуємо на обговорення фільму нашою аудиторією, що є невід`ємною частиною перегляду».

Отже, про фільм «Дотик» і враження, яке він справляє. Стрічка не має ніякого конкретного сюжету. Роботу деякою мірою можна назвати артхаусною у тому розумінні, що вона призначена для певного кола глядачів з претензією на інтелектуальне кіно. На перший погляд, це просто набір побутових відеофрагментів, знятих і змонтованих звичайними технічними засобами, в домашніх умовах непрофесійним оператором-підлітком, такою собі старшокласницею Аліною. Начебто просто випадкові епізоди пересічної, цілком благополучної родини: інтелігентна бабуся, її дочка – мама Аліни, батько і сама Аліна. Передбачаючи проблемність піднятої підліткової теми, глядач з острахом очікує якихось сварок і скандалів всередині цього маленького «осередку суспільства», чи принаймні важких сімейних сцен. Але ні: всі дійові особи поводяться абсолютно пристойно, цілком природно та невимушено, права дитини ніхто не притісняє. І все ж від самого початку з`являється якесь неясне відчуття депресії; у цьому маленькому соціумі явно чогось бракує.

Читайте також:  Відтепер особи з інвалідністю є повноцінними учасниками дорожнього руху

Члени родини поодинці з`являються в кадрі, рідше – разом. Вони іноді ведуть якісь нецікаві розмови, а частіше – мовчать, не звертаючи ніякої уваги на об`єктив камери і… одне на одного. Погляди прикуті в одного – до якихось квитанцій, в іншого – до ноутбука чи телефону. Обід родини – зовсім не сімейний ритуал, а банальний прийом їжі, до того ж – не всіма разом. Теща, мати і батько одне за одним  сідають за стіл, не дивлячись ні на кого, а втупившись в екран телевізора на кухні і байдуже жують. Аліна ж вагається, брати їй участь у цьому маловажливому для неї дійстві, чи взагалі обійтися без нього. І головне – ніхто з дорослих у кадрі за весь час ні разу не посміхнувся, лише Аліна одного разу, та й то – мимохідь. А вже у наступному епізоді вона у стані розпачу, потайки від усіх, тихенько плаче… І нарешті у глядача визріває думка: у цій родині з її рутинним побутом не вистачає саме ДОТИКУ – як душевного, так і фізичного, дотику ласки і тепла.

Читайте також:  Сьогодні світ відзначає Міжнародний день шульги

 Але повної безнадії ця нібито по-дитячому наївна кіноробота все ж не створює: єдиним оптимістичним моментом є епізод, де Аліна разом з батьком співає караоке. Пісня, мабуть, вибрана нею не випадково: «Вічне кохання» (переспів російською романтичного мега-хіта Шарля Азнавура  «Une vie d’amour»).  Аліна співає гарно, з почуттям;  її батько, піддавшись азарту, також натхненно старається з усіх сил, кумедно фальшивить і цим дещо розряджає тяжку атмосферу. Закінчивши пісню, дует весело плескає одне одного долонями і це був єдиний за весь час дотик рідних людей, який вселяє хоча б надію, що ще не все тут втрачено. Та на завершальних титрах за кадром звучить вже інша, сумна  пісня Аліни під її власний гітарний акомпанемент…

Читайте також:  В «Скарбничку хоробрості» збирають іграшки для онкохворих дітей

Після перегляду відбулося обговорення фільму, у якому взяли участь як глядачі старшого покоління, так і юні. Модератор кінопоказу Світлана Михайленко, голова ГО «Молодіжний табір «Патріот»,  в.о.начальника відділу освіти Олександрійської РДА на запитання кореспондента «Голосу громади» чи залишив, на її думку, слід цей фільм Аліни у свідомості її ровесників після перегляду, сказала:

  • Я вважаю, так. Саме це і було нашим завданням, аби у юних глядачів осмислення залишилося всередині і кожний вийшов з особистою думкою аналізу, оскільки це дуже приватна тема. По очах було видно, що вдалося «натиснути на ту кнопку», яка спонукає підлітків мислити, адже й фільм знімав саме підліток. Авторка фільму чітко розуміла, яку проблему вона хоче порушити і на мій погляд, їй вдалося донести це своїм одноліткам у цій залі».

Слід нагадати, що наступним заходом у рамках показу документального кіно у галереї VashArt  буде демонстрація стрічки «Електричне сміття» 15 липня о 17-й годині. Організатори просять бажаючих подавати заявки заздалегідь через малу місткість зали.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ