Про що пише 14-річна письменниця з Олександрійщини (презентація)

244

В Олександрійській Центральній міській бібліотеці пройшла презентація щойно виданої книги юної письменниці з Олександрійщини Аліни Шевченко «Цвіт першої надії», повідомляє «Голос Громади».

Ось таким черговим культурним заходом нещодавно відзначилися Олександрійська  ЦБС та зокрема – колектив Центральної бібліотеки, запросивши до своєї просторої читальної зали всіх бажаючих шанувальників літератури і звичайно ж, саму авторку книги, дев`ятикласницю Аліну. І вона прибула не одна: щоб підтримати юне обдарування, гостею презентації була також вчителька і незмінна наставниця Аліни Людмила Пасхал. Зустріч проходила у вигляді невеликого літературно-музичного заходу, у перебігу якого працівники бібліотеки і педагог представили письменницю та її твір. Сама ж Аліна багато слів`ям не грішила: поки про неї саму і її творчі пошуки та здобутки  розповідала вчителька української мови і літератури Ізмайлівської школи Людмила Пасхал, а на екрані демонструвалися супроводжуючі слайди, вона зберігала повне мовчання – аж доти, доки не настала її черга. Лише тоді дівчинка легко і невимушено включилася у спілкування з аудиторією, всього декількома словами доповнила розповідь інших про себе, а потім запропоновувала увазі присутніх пару уривків зі своїх оповідань, які сама і зачитала.

«А почалося все з 6-го класу, – пояснила присутнім вчителька Людмила Іванівна. – На одному з уроків я дала цікаве завдання учням: скласти акровірш на мотиви байок Глібова. Тоді мою увагу і привернула робота Аліни. З віршуванням там було не зовсім гаразд, та мене вразило інше – незвичайна фантазія і дотепність цієї дитини! Я їй сказала: а спробуй написати щось таке ж, але у прозі. А вона мені: «Я й так пишу». Виявляється, дівчинка у свої тоді 12 років вже встигла написати декілька оповідань – просто так, для себе. Це й стало для мене відкриттям».

Звісно, ореол слави і широке визнання для прозаїка-дев`ятикласниці ще попереду – для цього їй доведеться багато чого розпочати і закінчити.  Але слід зазначити, певний «послужний список» у неї вже є. Так, Аліна – переможниця і призерка кількох літературних конкурсів, у тому числі і всеукраїнського рівня, після чого на її здібності звернули увагу ряд відомих осіб з журналістських, літературних та освітніх кіл. Ця школярка – неодноразова переможниця Міжнародного конкурсу української мови ім. П.Яцика, вона також навчається в Малій академії наук. Нарешті, її оповідання вже встигли надрукувалися в українському журналі «Юна леді». І якщо ми заговорили про «народне визнання», то на місцевому рівні Аліна його вже здобула: ряд юних читачів і читачок пишаються, що «особисто знайомі зі справжньою письменницею» (про це не без гумору також розповідалося на зустрічі). А тепер ось з друку вийшла головна мрія дівчинки з доволі промовистою назвою «Цвіт першої надії» – дебютна збірка 16-ти творів (яких у юної письменниці насправді набереться значно більше). Погодьмося, для школярки у її 14 з чимось там років це не так вже й мало.

Читайте також:  В одній з громад Олександрійщини запрацювали нові камери відеоспостереження

Представлене «повноформатне» видання у барвистій твердій обкладинці містить твори різноманітних жанрів і тематики: від коротких оповідань до прозових казок, міні-повістей, детективних сюжетів. Які ж враження від знайомства з ще «гарячою» після друку книжкою та її авторкою?

Напевне, перш за все, це відчуття «не дитячості». Справа тут не у високому зрості і стрункості постави юної літераторки, яким могли б позаздрити і чимало старших Аліниних сучасниць, і не у вмінні триматися гідно та говорити перед аудиторією правильні речі. Все це, можливо, і надає Аліні дорослішого, ніж її справжній вік, вигляду, але мова зовсім про інше: дорослість проглядається у виразних сюжетних лініях оповідань, у гармонійній побудові речень і діалогів, у яких обов`язково присутня думка і головне – у доволі не простій та різноплановій тематиці написаного нею. Не відмовиш авторці й у фантазії. Нерідко її розповіді починаються із замальовки якоїсь реальної та доволі буденної події, але поступово сюжет набуває гостроти і закінчується зовсім неочікуваним зворушливим фіналом (як наприклад, в оповіданні «Королева лялькового світу»). Або як розповіла з гумором, окремо «Голосу Громади», вчителька Аліни, фантазія у поєднанні з дотепністю одного разу привела її ученицю аж до того, що вона запропонувала кардинально інше закінчення всім відомої «Кайдашевої сім`ї», де члени цієї хрестоматійної родини, за версією дівчинки, врешті-решт… помирились! Вийшов такий собі сучасний сиквел класики (sequel – продовження якогось закінченого і відомого твору). Не можна не згадати і життєстверджуючу казку про хлопчика, хворого на ДЦП (прототип її героя – також реальна особа) . Цей твір з соціальним підтекстом був, до речі, відзначений на всеукраїнському конкурсі. Юний, але тим не менш реалістичний погляд на сучасне життя з його проблемами і радощами та вміле, дохідливе донесення думок до читача будь-якого віку – ось це, мабуть, і є головними цінностями книжки.

Читайте також:  Перші наслідки ударів карантину «по кишені» міського бюджету

Що ж до її авторки – якщо у когось складеться думка, що вона живе в якомусь ідеальному світі, такому собі рафінованому середовищі, де не знає ніяких інших, крім улюбленої справи, турбот – це далеко не так. Аліна проживає в зовсім маленькому селі, де немає своєї школи і щоб добратися до найближчого навчального закладу в інше село – в Ізмайлівку, треба подолати чималу відстань. В ексклюзивному інтерв`ю «Голосу Громади» дівчина призналася, що вона – перша і єдина помічниця своїм мамі та бабусі по домашньому господарству (а життєвий уклад в українському селі, якщо хтось не уявляє, завжди був таким, що нудьгувати у ньому не доводиться нікому і це ще м`яко сказано)… А от найпершою читачкою кожного нового твору у неї є вчителька Людмила Іванівна, а не мама з бабусею: «Бо вони занадто буквально і близько до серця сприймають написане мною», – пояснює Аліна.

Читайте також:  В Україні вже 3102 випадки COVID-19, зокрема на Кіровоградщині 142 особи з хворобою

З вибором майбутньої професії у дівчини – питань ніяких: це журналістика. Найближча з великих мрій – взяти участь у престижному всеукраїнському конкурсі «Коронація слова». Поділилася Аліна також і деякими «секретами» своєї літературної творчості.

Кор.: – Аля, з усіма вашими «високими мріями» ми начебто розібралися. А чого хотілося б вам досягти на більш приземленому, повсякденному рівні: наприклад, покататись верхи на конях, навчитися варити найсмачніший борщ, пробігти стометрівку за 13 секунд чи щось подібне?

(Замислилась): – Верхи на конях я вже їздила – ви ж знаєте, де я живу. Борщ я давно вмію готувати. А спортом взагалі не займаюсь – не моє. Хотілося побувати в столиці – була в Києві і дуже корисно провела там час, познайомилася з видатними людьми тощо. Люблю тварин, природу, музику. Під музику іноді краще і легше пишеться. Була б можливість, взагалі готова писати хоч 24 години на добу, але так не виходить – багато часу займає школа та інші справи. Просто живу звичайним, буденним життям.

Що ж, таке «звичайне життя», яким живе переважна більшість нас та якого зовсім не цурається юна літераторка ( і це дуже імпонує в ній), схоже, і є тим особливим стрижнем, лейтмотивом, свідомо, чи на рівні «шостого відчуття» одного разу обраним нею у своїх літературних пошуках і знахідках…

Аліна та присутні на презентації слухачі вдячні колективу Центральної міської бібліотеки за проведений захід.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ