Письменник Остап Дроздов презентував в Олександрії свої книги

183

В Олександрії відбулася зустріч з українським письменником і журналістом Остапом Дроздовим, повідомляє «Голос Громади».  У читальній залі Центральної міської бібліотеки, де вона проходила за «повного аншлагу» різновікових шанувальників літератури, гість зі Львівщини презентував свої книги (яких є всього дві на сьогодні): «№1 роман-вибух» та «№2» – такі доволі дивні назви дав митець своїм творінням.

Втім, темі книг у більш ніж півторагодинній бесіді, більше схожій на монолог, було відведено не так вже й багато місця. О.Дроздов більше розповідав у легкій, часто у образно-гротесковій формі про себе, про свою творчість через власне сприйняття сьогодення. Ця різнопланова тирада лилася безперервно і щоб поставити якесь запитання, слухачам доводилося іноді його перебивати.

Отже, декілька слів про автора. Остап Петрович Дроздов, 1979 р.н.  – український письменник, журналіст, ведучий хард-ток-шоу «DROZDOV» та політичного ток-шоу «Прямим текстом» на українському телеканалі ZIK. Медіа-фігура, сказати відверто, доволі неоднозначна і це враження не суб`єктивне, яке могло б скластися від єдиної (поки що) особистої зустрічі з ним. Наприклад, ще 7 березня 2014 року у коментарі одному з російських видань  Дроздов запевнив, що окупація та планована анексія Криму призведе до міжнародної ізоляції Росії на десятиліття вперед. Здавалося б, неабияка політична далекоглядність.

Читайте також:  Голий чоловік гуляв містом

А вже 25 липня 2014 року, під час війни на сході України, він виступив із підтримкою ініціативи антимобілізаційної кампанії «Мобілізація = Геноцид».

20 жовтня 2016 під час круглого столу в Івано-Франківську, присвяченому захисту прав і свобод переселенців на Прикарпатті, Дроздов назвав внутрішніх переселенців «втікачами», «гостями» та винуватцями війни. Ця заява, що розпалює ворожнечу між мешканцями Східної і Західної України, обурила присутніх на круглому столі донеччан та луганчан.

25 липня 2017 року Дроздов вигнав гостя своєї програми “Прямим текстом” Юрія Романенка, головредактора інтернет-видання “Хвиля”, за відмову говорити українською у ефірі. Згодом ведучий пояснив свої дії не тим, що він проти російської мови, як такої, а за його висловом – тим «фирканням», гонором, з яким співрозмовник відізвався на прохання Дроздова говорити рідною мовою.

Перелік його різних доволі одіозних висловлювань можна вести довго. Наприклад, про свою творчість: «Коли я писав ці книжки, муза мене не відвідувала. Музи взагалі не літають, тільки комарі»; «Мені абсолютно байдуже , чи зайде моє слово комусь в душу. Змусити людину читати неможливо»; «Православна віра – одна з причин, чому наша країна в такому занепаді. У тих країнах, де є православ`я, як правило. нічого хорошого не відбувається»;  «Батьківщину варто любити тоді, коли вона полюбить тебе».

Читайте також:  Олександрійський виконком розгляне питання встановлення двох меморіальних дошок

Власне, останнє висловлювання, мабуть,  і можна вважати лейтмотивом поки що не надто об`ємної творчості О.Дроздова. Їхня основна героїня – така собі Країна без назви (але яку країну мав на увазі автор, здогадатися не важко). Головна тема – заробітчанство в Європі. Тема, яку останнім часом не обсмоктував хіба що лінивий: хочеш написати щось сумне – пиши про поневіряння заробітчан. Але центральна фігура роману – така собі Рома, яка виїхала за «довгими» євро до Італії, не надто там сумує. Навпаки, вона таким чином звільняється від «оков власної Країни», яка її все життя обурювала, кривдила, дратувала і врешті виштовхнула. Ні про яку ностальгію за батьківщиною не йдеться: навпаки, Рома (яка в кінці роману вже пишеться, як Roma) в далекій Італії нарешті знаходить себе і стає щасливою та вільною духом особистістю…

Сентенцію звільнення від батьківщини, яка «тебе не любить» від самого початку її існування, тобто вже 27 років, він повторив неодноразово і на зустрічі з читачами, вважаючи її цілком виправданою. Переконаний автор також і в тому, що занепад України – це неминучість, якої не уникнути її байдужим до всього, у тому числі і до власних злиднів, громадянам, оскільки такими вони є за своєю сутністю і нічого у своєму житті змінювати не можуть і не хочуть. А позаяк такої сірої маси, на переконання гостя, переважна більшість, то і висновок відповідний: мислячим і дієвим людям у цій країні (тобто в Україні), яка не має майбутнього,  справді робити нічого… Весь свій песимізм автор лив на зустрічі без упину, з доброзичливою усмішкою та  своєрідною дотепністю. На запитання, чи не вважає він власну творчість декадансом, тобто занепадом, він охоче погодився, що цілком можливо вважати його романи такими. До речі, ще одна його цитата в тему: «Для мене естетика розпаду, занепаду є сильнішою, ніж естетика креативу. Розпаду – аж до точки гниття…»

Читайте також:  Олександрійській міській стоматології затвердили тарифи на платні послуги

Важко сказати, чи можна вважати аж надто глибоким та шедевральним таке літературне одкровення Остапа Дроздова під номерами «1» та «2». Скоріше проситься визначення – пристосуванство в літературі. Втім, можливо, це занадто суворе оціночне твердження, а його прихильники вважають інакше… Романи-вибухи Остапа Дроздова “№1” і “№2” вже чекають їх на полицях бібліотек і книгарень.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ