Яскраві враження олександрійців від «Марафону у «Топольках»

212

Чудовим завершенням минулого тижня для більш ніж двохсот олександрійців-бігунів та їхніх уболівальників став легкоатлетичний форум на узбережжі Інгульця, відомому в народі, як «Топольки». Саме стільки учасників взяли високі старти у кросових забігах на довгі дистанції щорічного спортивно-масового дійства, яке цього разу вже мало порядковий номер «ХІ» і назву «Marathon-2018».

Дотепні організатори цього спортивного свята, яке стало традиційним, щоразу вигадували йому новий девіз: наприклад, позаминулого року це був «Зашнуруйся і не здуйся!», минулого – «Подолай себе!», нині ж учасникам наказали: «Ніколи не зупиняйся!». Отож бігти без зупинки різні дистанції, починаючи від 5 кілометрів для найменших і 10, 15 та 21 км – для дорослих наважилися прихильники атлетики дуже різного вікового цензу: наймолодшому з учасників не було ще й п`яти років, а найстаршим – під 70. Один спортсмен подолав дистанцію 30 км. Переважна більшість – підготовлені бігуни, які, з усього було видно, знають толк у стаєрській дисципліні: юні вихованці спортивного клубу «Спарта-17», відділення легкої атлетики товариства «Колос», а також «позаклубні» різновікові атлети-учасники обласних, національних, європейських змагань даного профілю і просто переконані прихильники кросового бігу. Свою улюблену 15-кілометрівку відміряв кросівками вздовж Інгульця і автор цих рядків.

Відповідно до тривалості забіги проводилися у три етапи: о 6-й ранку старт для найдовших дистанцій і далі з інтервалами в одну годину – для решти. Погода була дуже сприятливою: зовсім безвітряна і сонячна, спека вранці ще не докучала, що неабияк додавало настрою на боротьбу. І головне – неймовірно гарна атмосфера спортивної товариської спільноти, дух і драйв змагання, які неможливо передати словами, а можна лише відчути.

А взагалі цікаво: хто і коли вигадав назву «легка атлетика»? Той, хто коли-небудь тісно стикався з цим видом, підтвердить: вона тільки зветься легкою. А бігові дисципліни на довгі дистанції – вони взагалі найтяжчі. Особливо «яскраво» це починаєш відчувати десь після четвертого-п`ятого кілометра, коли здається, що серце починає вискакувати з вух, легені розриваються і загальна втома переходить у фізичний, нестерпний біль в усій твоїй кістково-м`язовій «конструкції». А попереду – ще кілометри і кілометри, протягом яких все це доводиться терпіти… Але дивна річ: якщо ти все витримав і успішно дістався фінішу, як різко після цього підскакує самооцінка і настрій, змінюється твоє світосприйняття аж до ейфорії! Тому, мабуть, не випадково той, хто одного разу спробував і гідно оцінив це, здавалося б, малоприємне заняття, більше вже його не полишає. І не випадково вважається неабияким досягненням, навіть якщо ти не здобув перемогу, а просто здолав довгу виснажливу дистанцію, не зійшовши з неї.

Читайте також:  Нa трaсі Знaм᾿янкa-Лугaнськ-Ізвaрине сталася аварія, в якій постраждала жінка

Далі – враження деяких учасників забігів у «Топольках». Андрій, 20 років, студент: «Зараз я в Олександрії на канікулах. Раніше, коли навчався в школі, декілька разів брав участь у цих забігах на 10 км. Також нас тоді на уроках фізкультури та на тренуваннях, які я відвідував, викладачі водили сюди бігати середні дистанції. Так що «Топольки» мені добре знайомі і ці змагання дуже подобаються. На жаль, легка атлетика, як повноцінний вид, в Олександрії просто не існує: давно знищена її база, котру я навіть не застав. Знаю лише з розповідей батьків, що колись на стадіоні «Шахтар» були бігові бітумні доріжки, сектори для стрибків і метань тощо. А зараз у місті немає навіть поганенької 100-метрової бігової доріжки, не кажучи вже про інші споруди. Ганьба, одним словом. Отож ці неофіційні змагання в «Топольках» – як ковток свіжого повітря для місцевих любителів «королеви спорту».

Володимир, 50 років: «Ви ж знаєте, що у Берліні щойно завершився Чемпіонат Європи з легкої атлетики, де українська збірна у медальному заліку має зовсім непоганий вигляд (на відміну від попередніх років). Я дуже уболівав за наших легкоатлетів, дивився змагання по ТБ. І от під цим враженням, вперше в житті наважився тут, у «Топольках», пробігти  «десятку» – думаю, чим я гірший за інших, будь що буде! І знаєте, таки вдалося і я тепер себе заповажав. Велике спасибі організаторам, гарну справу роблять!».

Читайте також:  Одноразова допомога роботодавцю Кіровоградщини: покрокова інструкція та перелік необхідних документів

Олександр, 62 роки: «Колись давно займався легкоатлетичним багатоборством на  результат, виконав спортивні розряди. Зараз більше – уболівальник. Але в «тополькових» забігах беру участь п`ятий рік поспіль, починав з «десятки», а тепер вже вдруге біжу 15 км. Мені все це неймовірно подобається. Тут згадали організаторів, так я вам скажу: їхня праця заслуговує на величезну повагу. Їх я знаю вже років з 20, отож нагадайте читачам «Голосу громади», що це тренер клубу «Спарта-17», чемпіон і призер національних і міжнародних змагань з карате Сергій Слинько та не менш титулований атлет, учасник, переможець, призер забігів у класичному марафоні та різноманітних екстремальних змаганнях на супердовгі дистанції Олександр Жосан. Це він цього літа переміг у забігу тривалістю 24 години у Вінниці, подолавши 213 км. А головне – їм власних здобутків мало і вони вважають за обов`язок популяризувати спортивні ідеї, залучаючи до здорового способу життя олександрійців ось у такий спосіб. Я навіть не кажу про те, що у Сергія обидва сини – теж успішні спортсмени, а Олександр зацікавив  серйозними заняттями спортом цілу свою «династію» по низхідній лінії – від дітей і до онуків. Ось цього разу його найменший онук віком 4-х з половиною років вже пробіг тут 4 кілометри.

Для порівняння: тільки минулого року в організованих Сергієм та Олександром забігах  взяли участь 164 спортсмени, зараз їх – понад дві сотні. А починалося все 11 років тому з двох  десятків учасників. І здається мені, що більшість з нинішніх двох сотень бігунів та їхніх уболівальників за звичкою вже навіть не замислюються, що ці два спортивні світила роблять свою справу не з примусу, не заради якогось політичного піару, а просто так, з доброї волі і за власні кошти без будь-якої вигоди для себе, спокійно і без галасу. А це, між іншим, далеко не так просто і не дешево: атрибутика змагання, підготовка і розмітка 3-кілометрового кола траси (самі брали лопати і власноруч підрівнювали грунт після грейдерування до півночі напередодні змагання). Також організація медичного обслуговування змагання, продукти і питна вода для пункту харчування (звісно ж, безплатного) на трасі забігу – а це дуже важливо і корисно, що в повній мірі можуть оцінити тільки спортсмени. Он подивіться, з яким задоволенням жують фрукти і печиво втомлені малюки після забігу і під час нього! А ще безліч інших деталей, аж до замовлення гарних призів і дипломів, які вручалися учасникам по завершенні в урочистій обстановці. І все це без підтримки офіційних спортивних кіл, оскільки самі змагання не є офіційними і вони не внесені до переліку календарних першостей та чемпіонатів. Добре, що останнім часом знаходяться добровільні помічники, які не залишаються байдужими до ініціативи наших організаторів (вони ж, до речі, і судді забігів). Але основне навантаження хлопці завжди витягують на своїх плечах, що є досить великою рідкістю в наш прагматичний час. І при цьому ще й дедалі поліпшують рівень підготовки і проведення змагання».

Читайте також:  Графік планових відключень світла по Олександрії та району на другу половину грудня

Ну а що ж скажуть Олександр і Сергій? Вони небагатослівні. «Дуже хотілося зробити все якнайкраще, щоб люди відчули атмосферу спортивного свята, щоб дітям і дорослим це запам`яталося та стало стимулом до перемог у повсякденному житті, – говорить Олександр Жосан. – Ми вдячні за допомогу нашим постійним партнерам: Андрію Коломійцеву, міському голові Степану Цапюку, компанії «Агросвіт», а також Анатолію Горошку, Костянтину Коржову, Ігорю Хільчуку, Артему Шевченку і всім нашим волонтерам. Окрема подяка за порозуміння міській станції швидкої допомоги, яка забезпечила чергування екіпажу карети на змаганнях. На щастя, нікому з учасників медична допомога не знадобилася, але вже сама присутність медпрацівників тут додавала всім впевненості у своїх силах. Миру і злагоди всім нам, олександрійцям!»

БЕЗ КОМЕНТАРІВ