Нагода познайомитися з дитячою українською письменницею Валентиною Захабурою випала нещодавно шанувальникам літератури в Олександрійській центральній бібліотеці для дітей ім.Ю.Гагаріна, повідомляє «Голос Громади».

На зустріч з молодою авторкою серії дитячих книжок були запрошені як юні і зовсім маленькі читачі, так і їхні батьки, або й просто дорослі шанувальники цього особливого напрямку літератури. Спілкування з аудиторією проходило в просторій актовій залі бібліотеки.

Якщо розпочати з «офіціозних» даних (для тих, кому це творче ім`я ще не відоме), то тут все солідно і ґрунтовно: письменниця закінчила Київський Національний університет ім. Т.Шевченка (філософський факультет). Працює бібліотекарем в одній зі столичних книгозбірень (як не важко здогадатися – саме дитячій). А от ким є Валентина за покликом душі – тут коротко окреслити не вийде: поетеса, авторка пісень, виступає з віршами і власними піснями на фестивалях і концертах, її поетичні твори друкуються в українських та міжнародних часописах, організовує і проводить літературні студії для дітей та юнацтва. Ну і звісно, вона – автор ряду прозових творів для школярів. Але нехай таке серйозне реноме не насторожує юного читача: у спілкуванні з аудиторією письменниця виявилася простою, відкритою і доброзичливою співрозмовницею. Та й постала вона перед школярами не у відлякуючому їх «офісному» костюмі чи строгій сукні, а в такому собі «тінейджерському» образі, з зачіскою у два «хвостики», що стирчать у різні боки.  Але цей зовнішній імідж, разом з тим мав цілком прозорий натяк: на чорній футболці красувався напис «Book is my superpower!» (Книга – моя найбільша сила) – мовляв, щоб не забували, з ким маєте справу. І як з`ясувалося, стан душі у літераторки – все такий же «підлітковий»: маючи родину (чоловік і син-школяр), дуже любить мандрувати з ними, поганяти на мотоциклі (з непідробним захватом поділилася, що зовсім нещодавно отримала на день народження подарунок від «своїх двох чоловіків» – мотобайк, «справжню копію «Кавасакі» та закінчила водійську школу!). І нарешті, літературний псевдонім пані Валентина собі вигадала теж ніби схожий на школярське прізвисько (за Захабурою насправді криється, згідно з «паспортними даними»,  справжнє прізвище Захарченко-Бурцева).

Читайте також:  В Олександрії під натиском шквального вітру впало дерево

Спілкування з олександрійськими дітьми проходило у «двосторонньому напрямку»: відчуваючи ось таку відкритість до них, перемішану з жартами і дотепами, діти охоче вигукували з місць, відповідаючи на різноманітні запитання гості, або самі запитували її про що завгодно – від особистих мрій, улюблених книжок і музики  до уподобань у стравах. І вона так само навперебій, перескакуючи від літератури до своїх дитячих фантазій, відверто ділилася, наприклад, як ще в дитинстві була вражена книгою «Собор Паризької  богоматері» і отримала не менше захоплення, коли в дорослому віці нарешті-таки побувала в цьому самому Нотр Дам де Парі наяву…

А прагнення писати книжки для дітей у дипломованої філософині з`явилося доволі несподівано. «Перш за все я – читачка, а вже потім письменниця», – каже вона. Пані Валентина негативно ставиться до захоплення дітей сучасними електронними продуктами – смартфонами, віртуальними іграми тощо, отож аби зацікавити читанням художньої літератури свого сина-учня молодших класів, почала власноруч писати для нього різні пригоди з продовженням – за її висловом, «щоб мою дитину у мене не вкрали гаджети». І так вийшло, що ці її письменницькі експерименти поступово стали популярними не лише у сина, а й у його друзів. Аж тоді Валентині близькі люди підказали: чому б не спробувати все це видавати друком? І далі в ході розмови з нашими дітьми письменниця розповіла, як створювалися ті чи інші дитячі повісті і що в основі кожної з них обов`язково лежить якась реальна історія, після чого зачитала уривок зі своєї нової книжки. Таким чином вона представила власні нові твори з доволі дивними і тим самим інтригуючими назвами: «Ой, Лише , або з чим їдять вундеркіндів», «Ой, Лише, або як потрапити в халепу» та «Ой, Лише, або як приборкати батьків». А на завершення ця різностороння особистість гарно поставленим голосом, під власний гітарний акомпанемент виконала (на прохання юних читачів) одну зі своїх пісень, присвячену дівчині-волонтерці, чим заслужила гарячі аплодисменти. Потім були незмінні атрибути таких зустрічей: автографи і фотографування на згадку.

Читайте також:  На Кіровоградщині ПАТ "Укрпошта" пропонує шукачам роботи нашої області понад 30 вакансій

У ексклюзивному інтерв`ю «Голосу Громади» Валентина Захабура відповіла на декілька запитань. Зокрема вона вважає сучасну українську дитячу літературу досить багатою і розмаїтою. Їй подобається, що нинішні письменники у своїх книжках не уникають серйозних життєвих тем для дітей, але  доступними і прийнятними для їхнього сприйняття засобами: «Діти не повинні рости «ванільними», ізольованими від певних суворих реалій життя. Але оптимістичне і життєстверджуюче у книжках повинно бути присутнім обов`язково ». І з досвіду бібліотекаря вона має чітке уявлення, що серед дітей такий підхід знаходить популярність. Відповідно і сама письменниця призналася, що на даний час вона поки що не пише для зовсім маленьких читачів подібно відомим дитячим «класикам», як Агнія Барто чи Наталя Забіла, але можливо, колись з`являться і такі задуми. Отож наразі «цільова аудиторія» Валентини Захабури – це приблизно ІІІ – VII класи, хоча  є книжки і для трохи старших читачів. «Але насправді все це – для родинного читання. Я завжди намагаюся «вписати» дорослих в книжки, щоб вони могли побачити себе з дитячої позиції. Тому що дорослим це дуже непросто – знову відчути себе дитиною, аби як слід її зрозуміти. А також щоб діти розуміли: вони не самотні у цьому світі і що можна і треба ділитися зі старшими  близькими своїми переживаннями і хвилюваннями, які ті свого часу теж переживали. Адже життєві сюжети завжди повторюються».

Читайте також:  В Україні, й Кіровоградщині зокрема, карантинні заходи триватимуть до травня

БЕЗ КОМЕНТАРІВ