Персональна фотовиставка олександрійця в Пекіні (Фото)

190

Олександрієць Віталій Попков відомий не лише у вузькому колі шанувальників фотомистецтва: без сумніву, його знає і широкий загал жителів нашого міста, котрі хоча б якимось чином мали стосунки з фотографією. Роботи Віталія виставлялись на безлічі конкурсів, у тому числі й міжнародних. А нещодавно він взяв участь у виставці, яка проходила в Пекіні. Сьогодні наша розмова з ним – про цей захід і трохи про фотографію, як таку.

Отже, яким був напрямок і мета китайської виставки?

Виставка називалася «Тиждень фотографії в Китаї» (хоча насправді вона тривала трохи довше, ніж 7 днів). Організовує її міністерство культури Китаю вже декілька років поспіль. Вони на свій розсуд вибирають роботи, авторів різних країн. Наприклад, цього року до персональної виставки потрапили два автори з України – я і Едуард Принадко та ще 15 авторів нашої країни були представлені на загальній виставці – по одній фотографії від кожного автора. Крім того, там презентують вже відомих авторів, різні напрямки, стилі тощо. А основне завдання, як я розумію, це популяризація фотографії в Китайській народній республіці.

Оскільки організатори відбирали роботи самі, якими були критерії відбору?

Виставка моя і мого колеги була, як я вже сказав, тематичною: у нього вона присвячена революційним подіям в Україні, а моя – життю простих людей з різних регіонів. Їхня комісія вийшла на сайт Національної спілки фотохудожників України, вибрала роботи і мені було запропоновано персональну виставку, ось так я і потрапив на неї. Комісія попросила файли для друку великої роздільної здатності, у мене було близько 35-ти робіт

Оскільки це був не конкурс, а виставка, то нагороди і призи організаторами не передбачались?

Ви, мабуть, і самі розумієте, що коли ти береш участь у заході світового рівня, то це вже саме по собі є нагородою. Фактично це – фестиваль фотографії.

Але нагородами попередніх років ви не обділені…

Досить суттєвий результат я мав у 2013 році виставці у Великобританії на тему «Взаємовідносини міста і села», де я отримав другу премію також за персональну виставку. Мене запросили в Лондон на відкриття, яке проходило у відомому виставковому залі Королівської національної галереї. Ще за тиждень до конкурсу зі мною почали дистанційно працювати по візі, квитках тощо. Отримав не лише пакет з необхідними документами, а ще й конверт з коштами на витрати, пов`язані з поїздкою. Преса дуже велику увагу приділяла заходу: це й інтерв`ю на телеканалі ВВС, публікація в «Геральд Трібюн» тощо. Все було дуже гарно організовано, навіть забезпечили перекладачем-професіоналом, який співпрацює з компанією Canon (людина з фотосередовища, отож спілкування було бездоганним). У рамках цих відвідин Лондона я брав участь у міжнародному симпозіумі по фотографії і переклад був такий, що я зовсім вільно почував себе на цьому заході. Звісно, дуже цікаво було поспілкуватись з колегами – географія конкурсу була широкою. Там постійно проходять подібні заходи, форуми і т.д. З інших «статусних» конкурсів у тому ж 2013 році я виграв перше місце на заході, організованому японською компанією Canon. Мене нагородили професійною фототехнікою цієї фірми. У 2014 році проходив фотоконкурс у Німеччині, де я отримав золоту медаль Німецької федерації фотомистецтв. Оскільки конкурс був на екологічну тематику, то перший приз цілком логічно був пов`язаний з природою – тижневий сплав по Верхньому Рейну. Але тоді у нас саме почалися відомі події і я якось не наважився поїхати, були інші проблеми, на жаль. У 2015 році здобув перше місце на міжнародному фотоконкурсі Epson. Ще раніше, здається, у 2010-му році в Ізраїлі був конкурс під назвою «Парад переможців», там я теж отримав перший приз. Взагалі практично щороку десь, якось я відмічаюсь. Наприклад, у нас є національний постійно діючий проект-бієнале «Природа» і «Портрет», проводяться в Івано-Франківську.  у «Природі» мені двічі поспіль вдавалося отримати перші місця. Були треті місця також, але останнім часом в Україні не так часто проводяться подібні заходи, тому так склалося, що моя активність зараз проявляється більше за кордоном, ніж у нас. Але з іншого боку, там фотографічне життя вирує і пробитись на перші місця важче, ніж в Україні, через велику конкуренцію. Та інколи вдається.

Читайте також:  У Головківці, поки господаря не було вдома, крадії з двору вкрали свиню, вбили її та залишили неподалік господарства

Мабуть, шкода, що Пекін набагато далі знаходиться, ніж Лондон?

Так, я отримав запрошення від організаторів виставки. Було обіцяно проживання протягом двох тижнів у Пекіні за рахунок китайської сторони. Але на жаль, дорожні витрати – далекувато і дорогувато. Якби це було кілька років тому, я може б, і зібрався…До речі, я не вперше беру участь також і в китайських фотосалонах, свого часу навіть мав нагороду. Вони дуже суттєву увагу приділяють фотомистецтву. Колись я з гумором приписував цю популярність фотографії їхній масовості, але виявляться, у них держава дуже стимулює не лише спорт, науку, а й культуру. Наприклад, є така міжнародна організація фотомистецтва при Юнеско, яка об`єднає художників з усього світу. Вона періодично проводить конкурси (в тому числі й в Україні вони проходили), мені тричі вдавалося отримати там срібну медаль, плюс різні інші нагороди. Ця організація не має свого призового фонду, але Китай, на відміну від інших країн, медалі чи дипломи своїх конкурсантів від міжнародної організації ще й підтверджує відповідними грошовими винагородами. Так само китайське міністерство визнає у грошовому вимірі й багато інших міжнародних нагород. Звідси, я так розумію, і успіх китайських майстрів: їхні роботи видно скрізь. Є матеріальний стимул від держави – є і результат.

Читайте також:  Завтра на Олександрійщині плануються планові відключення електропостачання

Пекінська виставка – це також робота у цьому ж напрямку?

Так, дані щорічні виставки проводяться, аби охопити різні країни. Працюють і по авторах, і по самій фотографії. Також, намагаючись урізноманітити тематику, винаходять, наприклад, роботи авторів, які працювали десь ще у 20-х чи 30-х роках минулого століття.

Нинішні тенденції – перевага чорно-білим знімкам при найсучаснішому цифровому фотодівайсі, який дозволяє робити бездоганні знімки вражаючої кольорової гамми. Чи завжди виправдана ця своєрідна мода? Ваші роботи на пекінській виставці, до речі, також чорно-білі.

Скоріш за все, тут переплелося все – у тому числі й мода. До нас, вона, до речі, дійшла трохи з запізненням. Коли люди наситились «цифрою» з її бездоганними кольорами, вони почали шукати якісь нестандартні прийоми для творчості. Так зокрема з`явилась стилізація «під стару фотографію». Ну а чорно біле фото – мода модою, але це окремий солідний розділ, який жив і буде жити і в ньому є свої переваги над кольором. Наприклад, коли ти хочеш розставити якісь свої емоційні чи композиційні акценти і колір тут не допомагає, а навпаки, навіть заважає. Яскраві кольори у таких випадках відволікають увагу. Але ви маєте рацію: іноді буває, що дивишся на знімок і не розумієш, навіщо автор перевів кольорове зображення у чорно-біле. Просто у даному випадку людина пливе за течією. А я взагалі вважаю, що кольорове фото – не мій коник. Кольорова гама – дуже тонка річ: вона може допомогти, а може й зруйнувати задум.

Читайте також:  В Олександрії зафіксовано випадок африканської чуми свиней

Як ви оцінюєте рівень українських робіт на тлі майстрів інших країн?

Мені важко говорити про рівень оцінок, оскільки я такої статистики не маю. До того ж це була виставка, а не конкурс, де роботи не оцінюються. Але вже сам факт, що Україна була представлена двома персональними і ще 15-ма загальними виставками, чого багато інших країн не мали, про дещо свідчить… Взагалі, спостерігаючи за різними міжнародними форумами, я скрізь бачу фотороботи українців. І позиції української фотографії дуже суттєві: я зараз не можу сказати точно, чи входить вона до світової десятки, але десь приблизно так. Звісно, у нас є недоліки, серед яких я б назвав низький рівень анімалістичної фотографії, документальної – у таких жанрах наші автори рідко представлені і мало що завойовують. А от на рівні художньої фотографії наші успіхи дуже вагомі. Наприклад, раз у два роки проводиться так званий світовий Кубок фотографії. Минулого разу Україна там зайняла третє місце. Взагалі це мистецтво дуже багатогранне і має безліч напрямків. Якщо, наприклад, в інших країнах репортажне фото розвивалося півтора століття, то у нас існували певні обмеження. Вони навіть зараз є десь на державному рівні – щось від «совка» ще збереглося, скажімо так. А загалом українські майстри мають досить пристойний вигляд на світовому рівні, особливо – якщо враховувати, що держава підтримки національному фотомистецтву не надає ніякої. Ті кошти, які отримує національна спілка фотохудожників, просто сміхотворні. Тільки цього року спілка, нарешті, отримала своє невеличке службове приміщення, а до цього багато років вимушена була його орендувати. Існує на кошти переважно меценатів. Але вона працює і як бачите, з`являються нові напрацювання та контакти. Будемо сподіватись, що колись і в нас все піде на лад і держава стане прихильнішою до цього виду мистецтва – фотографії.

БЕЗ КОМЕНТАРІВ