Невесела окрема думка після Дня визволення Олександрії

0

Вчора, 6 грудня, Олександрія урочисто відзначила чергову (77-му) річницю свого визволення від нацистів у ІІ Світовій війні. Своїми спостереженнями стосовно одного з відомих міських пам`ятників і пам`яті про визволителів поділився з «Голосом Громади» небайдужий олександрієць пан Василь.

«Так повелося традиційно, що головні офіційні урочистості з відзначення історичної для Олександрії дати 6 Грудня проходять на Центральній братській могилі, що на вул.Діброви. Це місце розташоване у центральній частині міста, зручне для відвідування, а тому воно завжди доглянуте, його благоустроєм постійно опікуються комунальні служби, територія і споруди Братської могили періодично зазнають поточних ремонтів. Це добре і так повинно бути.

Але напевне, не знайдеться такого жителя нашого міста та й району, хто б не знав інший знаковий пам`ятник радянським воїнам- визволителям Олександрії – «Танк Т-34», котрий, за легендою, у 1943 році першим увійшов в окуповане ворогами місто. Він стоїть на високому постаменті, на видному, дуже людному місці – межуючи з 15-м і 14-м мікрорайонами, на перехресті доріг зі жвавим рухом, та ще й прямо перед міською школою №6. Одним словом, щодня мимо нього проходять і проїжджають сотні людей. Цей танк є також своєрідною візитівкою міста – його часто можна бачити на фотознімках і картинах, символізуючих Олександрію.

Ходити мимо нього часто доводиться і мені. І щоразу «Танк-визволитель» викликає у мене невеселі думки… Якщо Центральний меморіал міста – завжди був шанований владою і жителями та доглянутий ними, то цей пам`ятник вже давно у жалюгідному стані. Почати хоча б з того, що невідомо коли (дуже давно), невідомо кому спало на думку пофарбувати його у якийсь неймовірний, кислотно-зелений колір. Військову техніку ніколи не фарбували навіть у щось подібне – я можу стверджувати, як колишній військовослужбовець (втім, з цим погодиться будь-хто, навіть далекий від армійських справ). Чому б тоді вже було не пофарбувати танк часів Великої Вітчизняної у рожевий, фіолетовий, малиновий чи якийсь ще більш кричущий і безсмаковий колір? Невже у міста з його бюджетом не знайшлося коштів на дві банки звичайної олійної фарби, але відповідного історичній дійсності, захисного забарвлення?

Повторюсь, танк так «розмалювали» багато років тому і нікому до цього не було діла. Але навіть ця, дикого кольору, фарба давно почала лущитися і осипатися, крізь неї у багатьох місцях проступає іржа. Таким наш танк зустрічав вже не одну свою минулу річницю. У тому ж вигляді зустрів він і нинішню, вже 77-му.

А на стелі поряд з танком красується рельєфний напис іноземною мовою: «Никто не забыт, ничто не забыто». Як на мене, він бачиться, як насмішка. Я зараз навіть не про те, що в Україні вже давно існують чіткі законодавчі норми щодо державної мови. Я – про пам’ять та забуття: патетична і штампована, як мідяк, фраза не надто гармоніює з символом славної історії українського міста – з пам’ятником, про який так «не забувають», що на ньому вже облазить від часу фарба…. Повинен сказати, цими думками я неодноразово намагався привернути увагу громадськості, представників виконавчої гілки міської влади. Зі мною начебто погоджувалися, кивали головами, але… останні роки влада міста була зайнята виключно облаштуванням центру міста. До відомого всім пам`ятника, який знаходиться всього у декількох сотнях метрів від нього, за багато років руки у влади так і не дійшли».

З паном Василем Ф., ветераном збройних сил, офіцером у відставці, наприкінці дня 6 грудня ми відвідали «Танк-визволитель». Все так і є, як описав наш співрозмовник. Єдине, що втішає, біля танка прибрано. Але на меморіалі – жодної квітки, чи якого-небуть іншого знаку шани визволителям міста у цей знаменний день. Хоча поруч – школа та два багатолюдні мікрорайони… На башті танка, пофарбованого чимось схожим на медичну «зеленку» з плямами іржі – теж напівоблущений, виведений багато років тому нетвердою рукою якогось маляра, незграбний напис – «ЗА РОДИНУ». Ніхто і ніщо не забуте?

БЕЗ КОМЕНТАРІВ