Історія Василя Васильовича розпочалася в 2015 році, коли він з патріотичних міркувань вирішив взяти участь в антитеростичній операції на Сході України. Майже півтора року боронив він рідну землю у складі 43 окремої артилерійської бригади. Та прийшов час демобілізуватися та повертатися до мирного життя. Та й здоров’я почало підводити.
Уже в кінці жовтня 2016 року Василь Васильович повернувся додому – в рідне село Шарівку Олександрійського району. Перший час було важко адаптуватися, не знав за що братися, з чого починати, та й ночами не давали спати картини війни, які приходили до нього в кошмарах. Роботи в рідному селі не було, до міста добиратися щодня також не було можливості. Тому й вирішив бувалий вояка повернутися назад на контрактну службу і далі стояти на варті нашого спокою. Але й тут спіткала невдача – медична комісія не допустила до подальшого проходження військової служби, підвів стан здоров’я. Постало питання – пошук роботи в селі, самостійно її знайти не вдалося.
За порадою товариша, Василь Васильович по допомогу у працевлаштуванні звернувся до Олександрійського міськрайонного центру зайнятості, але реально розумів, що такої вакансії, яка б підходила йому, вряд чи знайдеться. Але згодом удача все ж таки повернулася до нього обличчям: ПАТ «Шарівське», яке знаходиться на території його рідного села, подало до центру зайнятості вакансію водія автотранспортних засобів, яку і було запропоновано Василю Васильовичу. Він мав водійське посвідчення, але водієм працював давно і мав невеликий досвід роботи в цій сфері, і тому дуже переживав чи підійде він роботодавцю. Але хвилювання були марні. На співбесіді керівник підприємства побачив у Василеві Васильовичеві відповідальну та надійну людину і тому без вагань прийняв його на роботу.
Зараз Василь Васильович працює водієм, майже повністю адаптувавшись до мирного життя, і лиш іноді підірване здоров’я нагадує про пережите лихоліття війни.
